Дидактична функція насилля в народній казці (за матеріалами записів П.Іванова кінця ХІХ ст.)

Мистецтво загалом є однією з форм відображення насилля, агресії. Яскравим доказом служить найдавніший фольклорний жанр – замовляння. Наприклад, замовляння представляє собою агресію: “Соняшниці, і вітрові і водяні, і подумані і погадані! Ідіть собі на хла (?) і на болота, де люди не ходять і півні не співають: тут вам не стояти, червоної крові не пити, жовтої кості не ломити, серця не сушити” [5, 743]. Тут агресія спрямована на зовнішній об’єкт – хворобу, на злий дух тощо.
Найкращим матеріалом для вивчення порівняльної анатомії психіки людини є казка. Чарівна ж казка є безпосереднім відображенням психологічних процесів колективного несвідомого, тому за своєю цінністю для наукового дослідження вона переважає будь-який матеріал. У казках архетипи постають у найбільш простій, чистій і короткій формі, завдяки цьому архетипові образи дають нам ключ до осмислення процесів, які відбилися у колективній психіці. Міфи, легенди або інший більш розгорнутий міфологічний матеріал містить відповіді на запитання щодо розуміння базисних структурних утворень (паттернів) психіки людини, осягаючи їх крізь культурні нашарування. Таких специфічних культурних нашарувань у чарівних казках менше, і тому вони з більшою чіткістю відображають базисні паттерни психіки [12, 9]. Будь-яка чарівна казка є відносно закритою системою, яка відображає певне суттєве психологічне значення, що зберігається у низці символічних картин і подій, які змінюють одна одну, за допомогою яких воно і може бути розкритим [12, 10].
За дослідженнями В. Мак-Дугалла, З. Фройда, К. Лоренца (теорія інстинктів і потягів), агресія є природною внутрішньою формою поведінки людини, яка належить до вроджених інстинктів і нахилів. Зокрема, З. Фройд вважав, що агресивна енергія людини потребує виходу або трансформації, щоб уникнути саморуйнації та самознищення індивіда. К.Лоренц розглядав агресію як адаптивну поведінку, яка виникла в результаті природного відбору і збільшує шанси виживання індивіда та збереження роду [9, 496-7]. На думку А.Бандури та прихильників теорії соціального вчення, агресія виникає в результаті індивідуального досвіду: агресія сприймається як природний тип поведінки інших людей. Людина переймає і засвоює агресивну манеру поведінки так само, як і більшість соціальних навичок, спостерігаючи за діями оточення, імітуючи ці дії, зауважуючи наслідки цих дій [9, 498], пізніше передає цей досвід іншим.
Форми вираження агресії та насилля у фольклорі та літературі розглядав В. Жмуров. Проявам агресії у чарівних народних казках присвятили свої дослідження Х. Дикман, Марія-Луїза фон Франц та інші.
У літературі й фольклорі агресію визначають як схильність до завдавання іншим людям моральної або фізичної шкоди. Насилля (більш вузьке поняття, є одним із можливих наслідків агресії) – це примус, приневолення, тиск, спосіб спілкування між людьми, коли одна сторона виступає у ролі агресора, інша – жертви [4].
Казкова традиція пов’язана з багатьма явищами минулого, з іншими жанрами української народної творчості. Тому тексти містять елементи міфологічного, ритуально-обрядового, релігійного, історичного, соціального характеру, відголоски давніх епох, нашарування пізніших часів, запозичення та перегуки з ліричними чи іншими неказковими жанрами [6, 404].
Образний світ казки є яскравим свідченням, що у давнину вони призначалися зовсім не для того, щоб забавляти дітей. Первісно казка виконувалася з магічною метою – забезпечити вдале полювання, підвищити врожайність тощо. На думку Л. Дунаєвської, розрив міфу з ритуалом став важливим поштовхом для перетворення його на казку. Ознайомлення “непосвячених” (жінок та дітей) з міфами мимоволі зумовило трансформацію установки оповідача на знищення сакральності, на виникнення та розвиток розважального моменту [3, 81], набуло естетичного, повчально-дидактичного характеру. Так, у найдавнішій єгипетській казці “Два брати” (датується приблизно 1200 р. до Р.Х.) містяться мотиви вбивства, розчленування тіла вбитого, самокастрація тощо [2, 136]. У збірнику братів Я. і В.Грімм “Дитячі і побутові казки” тексти насичені жахливими сценами насилля, жорстокими діями та агресією. У художній обробці залишки ініціації збережено в народних казках (обряд посвячення супроводжувався катуванням і тілесними ушкодженнями). Обряд символізує перехід з однієї вікової і соціальної категорії до іншої, який є ніби другим народженням, воскресінням після удаваної смерті. Ритуал передбачав ряд випробувань, іноді настільки болісних, що юнак втрачав свідомість, що символізувало смерть [10, 17]. Тому прояви агресії, насилля в автентичних, нередагованих народних казках не є випадковими.
Етнографи відзначають, що у багатьох первісних народів вияв глибокої скорботи супроводжується ритуальним каліцтвом, надмірною демонстрацією горя (роздирання обличчя, висмикування волосся, заламування рук тощо) [11, 13]. Саме такі вияви почуття горя, схвильованості у фольклорній свідомості набувають особливої сакральності, мають своє специфічне втілення та пояснення в системі фольклорних образів. Для профанного мислення здаються дивними і навіть смішними дії персонажів казки “Світове горе (Яєчко рябеньке)”: “Дід плаче, і баба плаче, і курочка кудкудаче, і сміття горить, і порося кричить, і черниця ляпотить, сорока хвіст обірвала, дуб гілля обламав, воли роги позбивали. Море грає і не перестає. Наймичка відра порозбивала і пішла додому з одним коромислом. Матушка все тісто із діжі порозкидала. А піп собі всі патли обірвав. Дякон і дячок по слободі побігли “Караул!” кричати, вся слобода збіглась миші шукати” [8, 18].
У казці “Кобиляча голова” відображено генетичний зв’язок із древнім міфом. Основним у ній є мотив жіночої ініціації. Головний персонаж  –Кобиляча голова – виконує функцію жерця (“Кобиляча голова вскочила з постелі, схопила дівку і з’їла, а кісточки зібрала в торбочку і повісила під полицею” [8, 119]). У казці “Баба Яга” також маємо справу з жіночою ініціацією. Дівчинка отримала від тітки необхідну інформацію (“Тетка сказала ей, чтобы она взяла деревянного масла, потому что ее будут щипать ворота, а она чтобы подлила им маслица. Потом сказала тетка, чтобы девочка взяла с собой мяса: ее будут рвать собаки, а она чтобы бросила им мяса. Еще сказала тетка девочке, чтобы она взяла сала, потому что ее будет царапать кот, чтобы она бросила ему сало и он отстанет” [8, 121]), яка врятувала їй життя.
Агресія та насилля в народній казці, окрім свідчень про давні вірування та обряди, виконує дидактичну функцію, має повчальну мету. На думку дослідників, сцени насилля у казці необхідні для подальшої соціалізації дитини [4]. У цих випадках казка будується так: наводиться конкретна життєва ситуація – спосіб її вирішення за допомогою агресії та насилля – і результат такої поведінки. Казки розглядають низку проблем соціалізації і пропонують для них “силовий варіант” як найоптимальніший.
Фізичне насилля виступає як захисна реакція героя казки: щоб врятувати власне життя, довелося застосувати силу. Наприклад, у казці “Горе однооке”. Вирішили брати шукати горя. Одного горе вбило, а другий сказав, що вміє вставляти очі, тож горе попросило вставити око. “Горе заплющило. Він як шпильне в то, что ни сліпе. Виколов око” [8, 339].
Сюжети боротьби богатиря зі злими силами у казках є яскравим прикладом агресії та насилля (“Змій як ударив Світовика, то він став по кісточки в тічок. Як ударив Світовик змія, то став змій по коліна” [8, 157]), проте психологічно така поведінка героя є вмотивованою – він рятує своїх братів, друзів. Поряд з цим акцентується на домінуванні добра над злом.
Агресія також припускає моральну шкоду, образу жертви. Нанесення тілесних ушкоджень реципієнту не є обов’язковим. Окрім образ діями, існують виставлення когось у невигідному світлі, очорнення або публічне висміювання, за певних обставин вони агресивні [1, 29]. В українських народних казках найтиповішим прикладом такого виду агресії є сюжети про мачуху і пасербицю, яка зазнає чималого психологічного тиску, агресії з боку мачухи та її дочки.
Вербальна агресія має на меті залякати опонента, змусити його змінити свої плани або дії (“Чи не бабушка то йде, чи не ріпушку рвати? Як зачну я терти та м’яти, то нікому й буде отняти!” [8, 18]). При цьому фізична сила не вживається.
Цікавою є непряма агресія, коли фізична сила не застосовується, відсутня вербальна агресія, проте опонента принижено і деморалізовано: “Только хотел схватить Снегурочку, а бугай как с… да прямо медведю в глаза” [8, 118].
Позитивна та негативна оцінка дій суб’єктів творчості – це межа між правильним і неправильним насиллям [4]. “Пришел домой Иван Зарезонович, выбрал дикую лошадь, привязал матерь до хвоста, свиснул – лошадь испугалась и понесла ее в чистое поле» [8, 251]. Такий фінал казки пояснює, що за будь-який злочин винного буде покарано. Попри шокуючі подробиці насилля, цей вид є правильним насиллям.
Почуття контролю є життєво необхідним, важливим для нормального існування людини. У міфології часто “теорія контролю” проявляється у зв’язку з поняттям воріт. Казка “День, ніч і смерть” є цікавою з погляду сюжетної своєрідності. Окремо увагу в тексті зосереджено на описі воріт як кордону між “своїм” і “чужим” простором. У тексті казки формується уявлення, що на невідомій, чужій території існує загроза життю. У казках саме за воротами відбуваються несподівані дії. Наприклад, у казці “Брат і сестри” вийшла молодша сестра на вулицю і “прилетів змій, і схватив баришню, і политів” [8, 174]. У казках стверджується, що там, де закінчується обжитий простір, героя підстерігає небезпека.
У казці “Голе телятко і вовк” на своїй території слабкий і боязкий заєць дав відкоша вовкам (“Заєць пустив його [у хатку – І.Гр.], а сам як підскочить, як ухватить кривого [вовка – І.Гр.] за губу, а кривий як закричить та й сів додолу. А тут і медвідь шасть до хати, як ухвате кривого, а потім і сліпого, так і попереривав їх на шматки і повикидав із хати” [8, 47]). На власній території заєць почувається у безпеці, це й надає йому сил.
Сцени насилля необхідні для підвищення рівня контролю батьків над дитиною. Для того, щоб дитина слухалася, батькам важливо показати, що буде з ними, якщо не буде поряд батьків (“Баба умерла, а дід женився на другій жінці, у неї було двоє дітей і у діда двоє. Незлюбила баба дідових дітей і думає, що б їй зробить, щоб вони померли” [8, 179]).
Казки вчать дітей культурі поведінки, поваги до інших. У символічній формі подається, що лагідна і працьовита дідова донька, виконавши низку необхідних завдань, отримує винагороду, а бабина донька – груба і ледача (“Дівко, дівко! Одчини! – Невеликий пан – сам одчиниш!” [8, 121]) – отримує скриню з різним мотлохом або ж гине.
У процесі соціалізації дитини велике значення має усвідомлення поняття конкуренції. У казках питання першості вирішуються за допомогою сили (“Они поборолись и побратались” [8, 172]) – домінує сильніший, вправніший, спритніший тощо. Це має орієнтувати дитину на розвиток власних умінь і навичок, що підвищує шанси індивіда у процесі формування повноцінного члена суспільства.
У народних казках сцени агресії, жорстокості та насилля є залишками давніх вірувань, ритуалів. Одним із психологічних значень казки є необхідність для дитини навчатися розумінню глибоких інстинктивних властивостей людей, обстоювати власну думку. Агресія в народній казці є іманентною складовою, насамперед, виконує дидактичну функцію. Казки у символічній формі пропонують дитині типові моделі поведінки, які дозволяють вирішувати життєві ситуації, вистояти у боротьбі за існування. Проте більшу увагу слід акцентувати на позитивних моментах казок, плекати людяність, доброту у характері дитини, прищеплювати повагу до інших.
Протягом віків в Україні розвивається система виховання підростаючого покоління, формується педагогічний досвід народу, втілений у його мудрості, вміннях і навичках виховання повноцінного члена суспільства. Цей досвід найповніше відображено у жанрах фольклору. Народна педагогіка через колискову пісню, казку, скоромовку, народні ігри вчить дитину замислюватися над невідомими явищами, почуттями людей [7, 409], долучає до культурно-історичних традицій свого народу.

Література

1. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. – СПб., 1997. – 336 с.
2. Дикманн Х. Юнгианский анализ волшебных сказок. Сказание и иносказание. Приложение: Методы аналитической психологии (Главы из книги) / Перев. Г. Д. Дроздецкой и В. В. Зеленского; Под общ. ред. В. В. Зеленского. – СПб., 2000. – 256 с.
3. Дунаєвська Л. Ф. Українська народна проза (легенда, казка) – еволюція епічних традицій.– Вид. 2. – К., 1997. – 382 с.
4. Жмуров Д. В. Насилие (агрессия) и литература// http: // psyfactor.org/agress.htm
5. Иванов П. В. Знахарство, шептанье и заговоры (В Старобельском и Купянском уездах Харьковской губернии) // Киевская старина.–1885, ХІІ. – С. 730–744.
6. Лановик М. Б., Лановик З. Б. Українська усна народна творчість: Підручник. – 3-тє вид., стер. – К., 2005. – 591 с.
7. Лозко Г. С. Українське народознавство. – 3-е вид. – Х., 2005. – 472 с.
8. Народні казки, зібрані Петром Івановим / Упоряд., підгот. текстів, вступ. стаття, приміт. та словник. – К., 2003. – 512 с.
9. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: Підручник: У 2 кн.– Кн. 1: Соціальна психологія особистості і спілкування. – К., 2004. – 576 с.
10. Сявавко Є. І. Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку. – К., 1974. – 142 с.
11. Таланчук О. «Хто сміється – плакати буде» // Українознавство: Вісник Київського університету. – К., 2001. – Вип.5. – С. 68–71.
12. Франц Мария-Луиза фон. Психология сказки; Толкование волшебных сказок; Психологический смысл мотива искупления в волшебной сказке / Березовская Р. (пер.), Бутырин К. (пер.). – СПб., 1998. – 360 с.