Погляди С. Русової на особу: історіографія питання

Досліджуючи стан вивчення освітніх поглядів С. Русової, необхідно зауважити, що постановка і вирішення цього питання нерозривно пов’язані зі становленням предметного поля сучасної філософії освіти. В умовах глобальних зрушень планетарного масштабу, які відбуваються в усіх сферах людського життя – економіці, політиці, культурі, освіті тощо, – питання національного самопізнання набувають особливої значущості. Причому трансформація освітніх технологій з урахуванням тенденцій глобалізації неможлива без осмислення проблеми особи, адже, як констатують вітчизняні науковці, «сучасна освіта повинна розумітися як процес особистісного розвитку, коли людина набуває спроможності сама ставити і вирішувати складні життєві проблеми шляхом самомотивації, самотрансформації і самовдосконалення» [9, 217].
Слід підкреслити, що дослідження філософсько-педагогічних ідей С. Русової в контексті українознавства вітчизняними та зарубіжними науковцями донедавна не здійснювались. Тим більше, вирішення питань національного самопізнання, в тому числі й цілого спектра освітніх проблем на ґрунті національної (української) філософії, стало можливим тільки останнім часом завдяки плідним розробкам науковців Інституту українознавства МОН України В. Борисенко, М. Дробнохода, В. Ідзя, П. Кононенка, Т. Кононенка, Я. Калакури, В. Крисаченка, М. Недюхи, А. Пономаренко, В. Солдатенка, М. Степика, Л. Токаря, Ю. Фігурного, Г. Філіпчука та ін.
Аналіз наукової літератури, пов’язаної з життєдіяльністю С. Русової, дозволяє виокремити основні етапи осмислення її філософського спадку. Специфіка цих етапів, з нашого погляду, полягає у своєрідності їх змістовного наповнення та теоретико-пізнавальної спрямованості. Водночас необхідно зазначити, що географія публікацій настільки велика, що педагогічно-культурний скарб мислительки тяжко зібрати і детально розглянути, бо вона розпорошена у бібліотеках та архівах України і зарубіжжя. Окремі її праці були недоступними для наукової громадськості, знаходились у спеціальному фонді.
Важливо наголосити, що початок аналізу творів мислительки належить її друзям, колегам по роботі. Так, під час перебування С. Русової в еміграції, її погляди висвітлювали у своїх публікаціях Н. Білецький, Л. Горбічева, М. Деркач, Н. Дорошенко, А. Жук. Аналізуючи особливості розгортання педагогічно-просвітницької роботи С. Русової, вони показали її внесок у розвиток українського шкільництва і науки в Чехо-Словацькій Республіці та вклад у теорію і практику національної освіти й виховання.
Наступний етап аналізу робіт С. Русової припадає на 30–40-і роки, коли до її ювілею статті про життєвий і творчий шлях вченої друкують В. Лащенко, М. Омельченко. До століття від дня народження педагога світ побачили публікації О. Залізняка, О. Лятуринського, Г. Мандрика, М. Мандрика, Ю. Русова.
Загальною тенденцією цих досліджень, особливо написаних у перші роки після смерті С. Русової, є те, що головна увага приділялась, передусім, автобіографічним даним, спогадам сучасників про її життєвий і творчий шлях. Пізніше з’явилися публікації, в яких поданий ґрунтовний аналіз педагогічної системи просвітниці.
Тривалий час поза увагою дослідників залишалася мемуарна й епістолярна спадщина С. Русової, яка охоплює практично всі сфери її діяльності – педагогічну, громадсько-політичну, культурно-просвітницьку. Вона листувалася з такими видатними політичними, громадсько-культурними діячами, як Д. Багалій, Б. Грінченко, М. Грушевський, Д. Донцов, Д. Дорошенко, О. Думчинська, О. Кобилянська, В. Кубійович, К. Малицька, Ф. Матушевський, Л. Падалка, С. Петлюра, М. Рудницька, С. Смаль-Стоцький, І. Франко, С. Черкасенко, М. Шаповал, А. Шептицький, Л. Яновська. Цінність спогадів і листування просвітительки полягає насамперед у тому, що вони дають уявлення про суспільні, політичні, культурно-освітні процеси, які проходили у складний для української історії час, а також осмислення цих процесів С. Русовою. Крім того, епістолярна спадщина виступає своєрідним інтимним щоденником вченої і дозволяє проаналізувати її світоглядні позиції.
За радянських часів, у зв’язку з пануванням марксистсько-ленінської філософії в освіті та емпіричною орієнтацією педагогіки, особливої уваги вчених до доробку С.Русової не спостерігалося. У багатьох підручниках з історії педагогіки її ім’я навіть не згадується. Отож закономірно, що впродовж багатьох років поза полем зору науковців і педагогів залишалося, на жаль, і світоглядно-філософське підґрунтя освітньої концепції вченої.
Загалом варто відзначити ту обставину, що дослідники спадщини С. Русової переважно зупинялися на вивченні її громадської діяльності, розглядаючи її в таких аспектах: організаторсько-адміністративному, популяризаторсько-пропагандистському й активно-творчому [1, 45].
Справжнє піднесення наукового інтересу до творчості С. Русової припадає на 80–90-і роки ХХ століття. Саме в цей період світ побачили дослідження, що сприяли формуванню адекватної оцінки вагомого внеску С. Русової у відродження і розбудову системи національної освіти України. А. Богуш, О. Джус, І. Зайченко, В. Качкан, Т. Ківшар, М. Мельничук, З. Нагачевська, С. Наріжний, О. Пеньковець, І. Пінчук, О. Проскура, О. Пшеврацька розкривають значущість філософських підходів С. Русової як основи теорії і практики виховання громадян сучасної української держави, роль національного виховання в розвитку національної самосвідомості.
Заслуговує на окрему увагу навчальний посібник І. Зайченка для студентів педагогічних спеціальностей вузів «Педагогічна концепція С. Ф. Русової» (в трьох виданнях), де розглядаються головним чином теоретико-методичні основи педагогічної концепції С. Русової, задіяний багатий джерелознавчий матеріал, що розкриває життєвий шлях, педагогічну діяльність вченої. Перше видання книги побачило світ у 1996 р. Вже у 2000 р. друкується видання друге, до якого введено два нових розділи, де більш ґрунтовно аналізується дидактика і погляди мислительки на проблеми українського вчительства.
І. Зайченко, зокрема, піддає ґрунтовному аналізу філософсько-соціальні і педагогічні погляди С. Русової, акцентуючи увагу на тому, що їх стрижнем є відродження і утвердження високих духовних цінностей українського народу, його культури, національної системи освіти. У зв’язку з цим автор відмічає, що з погляду методології С. Русова керується принципом народності як однією з корінних закономірностей розвитку освіти і побудови виховання відповідно до особливостей і потреб свого народу. Саме це, на його думку, і дозволяє С. Русовій розглядати вихідною точкою цілого процесу навчання саму дитину, а «конечною метою – громадянство» [10, 123]. Показово, що освітня концепція мислительки досліджується в органічній єдності з вітчизняною освітньою традицією, причому автор розвідки відзначає глибоку обізнаність і високий рівень критичного осмислення С. Русовою праць видатних представників української та світової філософської, соціальної, педагогічної думки. Велике значення в плані всебічного аналізу освітньої концепції вченої має систематизація літератури про С. Русову, а також надані І. Зайченком окремі її твори або уривки з них. Щоправда, недостатньо проаналізованим залишилось світоглядно-методологічне підґрунтя освітніх ідей просвітительки. 
Деякі аспекти окресленої проблематики стали предметом спеціальної уваги О. Джус. На основі глибокого вивчення архівних матеріалів, праць ученої дослідниця не лише аналізує особливості розгортання педагогічно-просвітницької роботи С. Русової за межами України, показує її внесок у розвиток українського шкільництва і науки в Чехо-Словацькій Республіці, а й з’ясовує її вклад у теорію національної освіти та виховання.
Зокрема, засадничими в педагогічно-освітній системі вченої О. Джус вважає такі принципи, як гуманізм і демократизм педагогіки. В розвідці визначається також ставлення педагога до утвердження в освіті високих духовних цінностей, філософське і педагогічне усвідомлення свого обов’язку перед світом, прагнення виховати особу корисною державі. Безумовною цінністю даної роботи є те, що в ній розкрито основні напрями багатогранної діяльності та зміст науково-теоретичної спадщини вченої періоду еміграції, завдяки чому С. Русова постає як мислитель європейського рівня, визначний культурно-просвітницький і громадський діяч, літературний критик, мемуарист.
Істотний інтерес становлять студії відомого українського педагога О. Проскури. У її вступних статтях, вміщених до вибраних педагогічних творів С. Русової (1996), а також історико-біографічній книзі «Мої спомини» поряд з життєписом просвітительки подається аналіз основних принципових засад її освітнього вчення. О. Проскура аналізує концептуальні основи виховної системи вченої, окреслює систему принципів побудови українського дитячого садка, акцентує ідею виховання творчої особистості, вивчає погляди на естетичне та релігійне виховання дошкільників. Такий всебічний аналіз вимагає від дослідниці з’ясування світоглядно-філософських орієнтирів С. Русової, визначення теоретичного виміру її освітньо-виховної концепції. В зв’язку з цим О. Проскура відзначає тяжіння С. Русової до філософського аналізу української духовності, підвалинами якої постають природовідповідність навчання, естетична творчість, моральне виховання [14, 26]. Дослідниця підкреслює усвідомлення С. Русовою соціокультурної зумовленості освіти, її взаємозв’язку з особливостями національної вдачі, національного колориту, мовного середовища. Крім того, наскрізним у наукових розвідках О. Проскури є твердження про принципову пізнавальну установку мислительки: пізнати «своє» у діалозі з «не-своїм», розбудувати систему національного виховання, увібравши в неї краще із європейського досвіду і зберігши своє.
Дослідження творчої спадщини С. Русової, проведене В. Качканом, містить висновки про публіцистично-експресивний характер її творів, який, імовірно, продиктований змістом її роботи як громадсько-політичного та культурно-освітнього діяча, обумовлений світоглядом і вродженим літературно-мистецьким хистом. Дослідник відзначає орієнтацію педагогіки С. Русової на формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, здатної до свідомого суспільного вибору.
Найбільш розробленим, на наш погляд, у науково-педагогічній літературі є дидактичне вчення С. Русової. Зокрема, у працях згаданих нами дослідників зосереджена увага на аналізі таких освітніх ідей С. Русової, як єдність розумової і фізичної праці, виховання і навчання, роль особи вчителя як вирішальної ланки в системі навчання, шкільного навчання як особливої сфери діяльності учнів та ін. Наголошується, що зміст освіти, за С. Русовою, визначається потребою відображення національної ідеї, широкого вжитку на всіх ступенях навчання україністики – рідної мови, літератури, історії, географії, природознавства, національної, духовної та матеріальної культури, мистецтва – як необхідної умови, першооснови для глибокого і всебічного пізнання світової історії, культури.  Але в цілому дослідниками аналізувались переважно окремі аспекти її освітньої системи. Вони не намагались всебічно проаналізувати освітнє вчення С. Русової, з’ясувати його філософські основи, розглянути проблему особи в філософсько-освітньому вченні мислительки. Проте необхідно зазначити, що кількість присвячених їй філософських та історико-педагогічних праць постійно зростає.
Скажімо, предметом дисертаційного дослідження В. Сергеєвої є ідеї, висунуті С. Русовою щодо дошкільного виховання підростаючого покоління, системи дошкільного виховання національного спрямування як якісно нового явища в теорії педагогіки України. Вона проаналізувала і виокремила концептуальні засади педагогічних поглядів С. Русової на дошкільне виховання: народність; вільний природний гармонійний розвиток особистості дитини, що включає розумове, естетичне, моральне виховання, виховання в праці, фізичний розвиток дошкільників; гуманізацію та індивідуалізацію процесу виховання [15].
У дисертації І. Пінчук здійснений аналіз внеску С. Русової у розвиток української педагогічної думки, її поглядів на формування загальнолюдських цінностей особистості, відзначена реформаторська і новаторська суть дидактичних ідей педагога.
Соціально-філософські основи освітньо-педагогічного вчення С. Русової проаналізовані в дисертаційному дослідженні О. Пеньковець [11]. Авторка не претендує на з’ясування всього комплексу соціально-філософської тематики творів С. Русової, а зосереджує увагу на виявленні фундаментальних соціально-філософських проблем освіти. Так, у дослідженні йдеться про те, що С. Русова першою інтерпретує освіту як загальносуспільний процес, суть якого полягає в систематичному національному соціокультурному вишколі, який здійснюється в різноманітних формах, напрямках, різними засобами, з різною метою і функціонує як спосіб інтеграції національного буття та включення нації в систему світової культури. Підкреслюється, що до освіти мислителька підходить як до соціального процесу, що має інтегративний характер, утворює структурну частину суспільства і функціонує в ньому як система національного соціокультурного вишколу. Звертаючи увагу на особистісний чинник в тлумаченні освіти, О. Пеньковець зазначає, що освіта, на думку С. Русової, згуртовує суспільство, сприяє його стабільності, утворює життєвий шлях, що проходить в суспільстві кожне нове покоління даного народу до того моменту, коли воно починає створювати на ґрунті успадкованої культури свій специфічний пласт культури [11].
Застосувавши соціально-філософський підхід до аналізу поглядів С. Русової, О. Пеньковець приходить до висновку про особистісний вимір освіти. Відмічається, що С. Русова вимагає відмови від знеособленого розуміння учня, який у суспільному процесі освіти постає не як сукупність окремих пізнавальних процесів і психічних властивостей, що піддаються сугестії під час навчання, а як особистість, пов’язана з суспільством та його історією. Внаслідок цього особа розуміється С. Русовою як репрезентація людиною своїх психофізіологічних властивостей, спонтанно набутих в суспільстві та цілеспрямовано вироблених у школі здібностей, умінь, навичок, якостей волі, а також як процес і результат акумуляції в людині особливостей соціокультурного середовища, з яким вона взаємодіє і в якому перебуває. Отже, аналізуючи специфіку взаємодії особи і суспільства як соціально-філософської бази педагогіки С. Русової, дослідниця розробляє питання співвідношення особистісного й суспільного начал в самостановленні людини.
Загалом аналіз наукової літератури про творчість С. Русової дає підстави твердити про виняткову цінність її теоретичних розробок з питань змісту освіти, зокрема сутності особи як предмета філософії освіти, оскільки вона неухильно дотримувалася твердого переконання щодо необхідності впровадження й реалізації у змісті освіти національної ідеї.   
Посилений інтерес до творів та ідей С. Русової спостерігається у наш час і пояснюється тим, що, починаючи з 90-х років минулого століття, в Україні розпочалися спроби нового осмислення і осягнення самого феномену освіти. У зв’язку з цим стає актуальним вивчення проблем педагогіки у річищі сучасної філософської антропології, філософії освіти.
У 1990 – 1991 роках з’явилися статті до ювілею педагога-просвітянина Г. Дацюк, Ф. Погребенника, А. Коваленко, О. Яреми та інших. Була проведена ювілейна науково-практична конференція у Києві, де доповідачі А. Алексюк, В. Єрмака, О. Кириченко, Г. Кирпа, Н. Сидоренко, Є. Сявавко, Д. Чередниченко відкрили нові грані творчої спадщини С. Русової.
Окремі антропологічні проблеми освітньої концепції мислительки висвітлювались педагогічною спільнотою в журналах «Вісник АПН України», «Дошкільне виховання», «Рідна школа», «Початкова школа», «Український освітній журнал», «Українська мова і література в школі», «Педагогіка і психологія», а також у газетах «Витоки», «Деснянська правда», «Голос України», «Київська старовина», «Независимость», «Хрещатик». Діяльності українського педагога, проблемам освіти і виховання присвячені, зокрема, публікації таких учених, як О. Губко, Л. Гураш, Н. Дичек, М. Зваричевська, Н. Калениченко, Н. Копиленко, Л. Костадінова, Н. Малиновська, Т. Міщенко, М. Пінчук, Ф. Полдиєнко, Д. Чередниченко та ін.
Науково-дослідні інститути розглядають ідеї С. Русової в контексті потреб розбудови сучасної національної освіти. В цьому плані творчий спадок педагога є актуальним та цінним для теорії і практики сучасної школи, становлення і утворення своєї державності.
Заслуговує на окрему увагу збірник статей «Софія Русова і Галичина» (1996), де вміщені статті С. Русової, спогади і матеріали про її життя та просвітницьку діяльність, які були опубліковані на сторінках галицьких культурно-освітніх і педагогічних часописів 20–30-х років ХХ століття.
До 145-річчя від дня народження С. Русової вийшов збірник статей «Ідеї Софії Русової у контексті сучасного дошкільного виховання», в якому науковці висвітлили важливі проблеми навчання і виховання, підняті вченою, показали їх актуальність і на сьогодні. Головним концептуальним положенням наукових студій є ствердження думки про важливість постановки С. Русовою питання антропології і привертання уваги науково-педагогічної громадськості до необхідності комплексного вивчення проблеми людини різними науками.
Позитивним зрушенням є й те, що Прикарпатський університет ім. Василя Стефаника видає «Вісник», присвячений 145-й річниці від дня народження Софії Русової. У ньому висвітлюються результати наукових досліджень Г. Білавич, О. Ворощук, Т. Завгородньої, О. Мариновської, Г. Олійник, Р. Петришина, І. Плугатор, Н. Сабат, Б. Савчука, Н. Салиги, Б. Ступарика, В. Стинської, О. Хрущ, В. Хрущ, Н. Чаграк та ін. з актуальних освітніх проблем дидактики: теорії навчання, теорії навчального виховання, історії педагогіки.
У лютому 2006 р. в Чернігівському державному педагогічному університеті імені Т. Г. Шевченка відбулася Всеукраїнська наукова конференція «Педагогічна і громадська діяльність Софії Русової в контексті сучасності», присвячена 150-річчю від дня народження видатної української громадської діячки, просвітительки і педагога. В конференції взяли участь понад 120 науковців-дослідників творчої спадщини С. Русової майже з усіх регіонів України. З доповідями виступили О.Сухомлинська («Софія Русова в контексті розвитку реформаторської педагогіки кінця ХІХ – початку ХХ століття»), Є.Коваленко («Теоретико-методологічне обґрунтування Софією Русовою педагогіки як науки»), З. Нагачевська («Софія Русова і формування освітньої програми жіночого руху Західної України») та інші. Були проаналізовані проблеми української національної освіти і національного виховання у творчості педагога, теоретико-методологічні та світоглядно-філософські аспекти педагогічної спадщини С. Русової.
Разом з тим, ураховуючи суттєві напрацювання дослідників у царині аналізу освітніх поглядів педагога, все ж констатуємо, що маловивченими у вітчизняній науці залишаються проблеми, серед яких – інтерпретація особи в освітній спадщині С. Русової, осмислення освіти як складової становлення особи, визначення її ціннісної структури. Зважаючи на особливу роль С. Русової в розробці питань освіти як на теоретичному, так і на практичному рівні, автор переконана, що з’ясування освітньо-філософських підстав ролі особи буде корисним не лише для розробки ключових питань українознавства, а насамперед для філософського осмислення суспільства, місця в ньому та функцій освіти, а також ролі особи в освітньому процесі.

Література

1.    Вісник Прикарпатського університету. – Вип.V. – Івано-Франківськ: Плай, 2001.
2.    Губко О. Г. Формування національної свідомості юнацтва у світлі ідей Софії Русової / О. Г. Губко // Рідна школа. – 1992. – № 1. – С. 13–15.
3.    Гураш Л. Виховувати малят на засадах педагогіки Софії Русової / Л. Гураш // Дошкільне виховання. – 1998. – № 4. – С. 22–23.
4.    Гураш Л. Софія Русова – «апостол правди і науки» / Л. Гураш // Дошкільне виховання. – 2001. – № 2. – С. 10.
5.    Дацюк Г. «Прийдіть, будемо жити задля наших дітей...» / Дацюк Г. // Независимость. – 1992. – 22 травня / № 39–40/. – С. 8–9.
6.    Дацюк Г. Софія. Бо мудра / Г. Дацюк // Початкова школа. – 1992. – № 1. – С. 59–62.
7.    Дацюк Г. У день Софіїн: Софія Русова / Г. Дацюк // Україна. – 1991. – 26 грудня.
8.    Джус О.В. Творча спадщина Софії Русової періоду еміграції: Моногр. / Джус О. В. – Івано-Франківськ: Плай, 2002. – 258 с.
9.    Заблоцький В. П. Лібералізм: ідея, ідеал, ідеологія / Заблоцький В. П. – Донецьк: Янтра, 2001. – 368 с.
10.    Зайченко І. В. Педагогічна концепція С. Ф. Русової: Навч. посіб. для студентів педагогічних спеціальностей вузів / Зайченко І. В. – 3 вид., доп. і переробл. – Чернігів: РВК «Деснянська правда», 2006. – 264 с.  
11.    Пеньковець О. М. Філософсько-освітні погляди С. Русової (соціально-філософський аналіз): Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук: спец. 09.00.03 соціальна філософія та філософія історії / О. М. Пеньковець. – Дніпропетр. нац. ун-т. – Д., 2001. – 18 с.    
12.    Проскура О. Софія Русова – талановита дочка України / О. Проскура // Початкова школа. – 1993. – № 3. – С. 44–46.
13.    Пшеврацька О. В. Проблема дитячої гри та іграшки у психолого-педагогічній спадщині С. Ф. Русової / О. В. Пшеврацька // Актуальні проблеми дошкільного виховання: Міжвуз. зб. наук. праць. – Рівне, 1997. – С. 26–29.
14.    Русова С. Вибрані педагогічні твори / С. Русова. – К.: Освіта, 1996. – 304 с. 
15.    Сергеєва В. Ф. Проблеми дошкільного виховання в педагогічній спадщині Софії Русової: Дис. на здоб. наук. ступеня канд. пед. наук / Сергеєва Валентина Федорівна. – К., 1997. – 209 с.    
16.    Софія Русова і Галичина: Зб. статей і матеріалів. – Івано-Франківськ, 1996. – С. 34–39.