Така загадкова назва – Бровари
Автор: Наливайко Степан
сходознавець-індолог, заввідділом порівняльних досліджень НДІУ.

Із широким залученням українського, слов’янського, індійського та іранського мовного, історичного, міфологічного й культурологічного матеріалу дається цілковито нове тлумачення давньої і загадкової назви українського міста – Бровари.

Ключові слова: українознавство, етимологія, індоаріка, санскрит, Бровари, раджпути, половці, печеніги, козацькі прізвища, українські назви, індійські імена й назви, "Рігведа", "Авеста", "Велесова книга", "Рамаяна", "Махабгарата".

На широком украинско-славянско-индоиранском языковом, историческом, мифологическом и культурологическом материале дается cовершенно новая этимология до сих пор загадочного названия старинного украинского города – Бровары.

Ключевые слова: украиноведение, этимология, индоарика, санскрит, Бровары, раджпуты, половцы, печенеги, казацкие фамилии, украинские названия, индийские имена и названия, "Ригведа", "Авеста", "Велесова книга", "Махабхарата", "Рамаяна".

In the wide Ukrainian-Slavic-Indoiranian linguistical and historical context the article gives absolutely new explanation for name of ancient Ukrainian town – Brovary.

Key words: ukrainology, etymology, indoarica, sanskrit, Brovary, rajputs, polovtsy, pechenigs, Cozack surnames, Ukrainian names, Indian names, Rigveda, Avesta, Veles Book, Mahabharata, Ramayana.

Така загадкова назва – Бровари


1. Історико-етимологічний екскурс
Бровари – райцентр за 15 км від Києва, за часів Київської Русі – поселення, назва якого невідома. Дехто вважає датою постання міста 968 рік, коли половецький князь Куря обложив Київ, а давній переказ оповідає, що воєвода Претич (за князя Святослава) косив траву в лузі за Дніпром, ловив рибу в озері й пив пиво з броварями. З чого виходить, що Броварам принаймні тисяча років.
Бровари і Київ нерозривно пов’язані. Бровари були його форпостом і захищали підступи до нього за Дніпром, Вишгород – з півночі, Білгород – із заходу, а Трипілля – з півдня. Особливість форпосту була та, що він містився не в землі полян-русів, а сіверів-сіверян, першовитоки яких сягають легендарних кімерів-кімерійців [10, 10-17]. Найбільш поширена версія про походження назви Бровари пов’язує її з польським терміном бровар "пивовар". Проте дослідники не певні, що цей термін закріпився на тутешніх теренах, оскільки польський вплив тут був короткочасним. Та й документальні джерела й історична пам’ять місцевої людності в останні три століття не засвідчують тут традиції пивоваріння. Відсутні тут і прізвища Бровар, Броварник, Броварець чи Броваренко, які б свідчили про закріплення терміна бровар. На думку дослідника Броварщини В.Гузія, тут були поширені винокурні й гуральні, а давніше з меду диких бджіл варили меди. Мірою такого напою був провар, що й могло відбитися в назві Бровари, первісно Провари [2, 195].
Сіверський переказ про заснування Броварів мовить, нібито розбійники, яких називали браві вори, викрали собі дівчат (сіверський звичай, за Нестором Літописцем) і поставили кілька хат. Жінки вели хатнє господарство, а чоловіки ходили за здобиччю, через що начебто й назва Бравори або Борвори, яку дехто переінакшував на Броварі, бо ці розбійники нібито й варили пиво. Цю версію В.Гузій вважає досить правдоподібною, оскільки браві вори означає хоробрі, славні, а вор – хитрий, потайний. Тому вислів Броварі – браві вори, за ним, "пов’язує в єдине ціле Броварі, що на лузі Вороговище, назву села Заворичі (ті, що живуть за ворами) і давню літописну назву Воровичі" [2, 195]. Проте таке тлумачення – не що інше, як народна етимологія, яка незрозумілу назву прагне прив’язати до зрозумілих і сучасних реалій.
Дослідників дещо спантеличує, що "броварні" назви мають і водні об’єкти. Є чотири річки Броварка, дві з яких у Переяславі-Хмельницькому районі Київщини. Зазначимо, що історичне передмістя самого Переяслава називалося Підварки, а ця назва, як побачимо далі, безпосередньо причетна до назви Бровари. Одна переяславська Броварка має і варіант назви Броворка, як, до речі, й Бровари мають форму Бровори. Третя Броварка – притока Смотрича на Хмельниччині (бас. Дністра), а ручай Броварка – притока Будакви (бас. Сули) на Полтавщині [13, 70]. Трохи заплутує ситуацію, вважає В.Гузій, тетіївський гідронім Бровар, що означує обмілину на річці Рось. Втім, ці Броварки, як побачимо далі, мають дещо інше пояснення, аніж назва Бровари. Дослідники вказують також, що в переказах Полтавщини броварка – вал, скіфський курган, і тому припускають, що це застаріле українське слово для узгірка, пагорба, підвищення, тим більше що давньоруське вара означає "пагорб" [7, 32].
Місцеві перекази, легенди й назви засвідчують, що люди жили тут з давніх-давен. Перекази свідчать, що тут були давні язичницькі капища. Найцікавіший і, певно, найдавніший – броварський переказ про дівчину, яка ночами співала чарівні пісні біля шумотливого бору при битій дорозі, в якому любили відпочивати подорожні, а коли хтось наближався, ставала кущем калини. Якось польський пан спіткнувся, і його сльоза впала на кущ, це зняло прокльон – і з калини постала дівчина-красуня. Пан закохався в неї, вони побралися й заснували князівство Бровар. У цій оповіді, що сходить до сивих часів, важлива згадка про давнє князівство Бровар, що цілком могло відбивати історичну реальність, тим більше що на Броварщині чимало "княжих" і "царських" назв, наприклад, Княжичі, Князь-Бронь, Цареве городище та інших, про що йтиметься далі. Павло Алеппський, який 1653 р. подорожував Україною, назву Бровари передає як Буробари, яку й собі пояснювали то з грец. борборос "баговиння", то нібито з давньоінд. барбурамі "вода" (насправді, санскрит такого слова не знає), то з південнослов. бар "мокре, болотисте місце", що нібито мала підтвердити назва Мокрець на тій же Броварщині (там само). Врешті-решт дослідники дійшли висновку, що назва Бровари утворена від слова, яке означає узгірок, пагорб у болотистій місцевості, тим більше що історичний центр міста справді лежить на підвищенні неправильної форми. Тому люди й відбили цю особливість у назві, бо довкола й справді було багато річок, озер і боліт – іще на початку ХХ ст. їх налічувалося два десятки.
Отож зі сказаного видно, що назва Бровари і в джерелах, і в переказах не усталена – вона має різні форми: Бровар, Броварі, Борвори, Провари, Проварі (богомолець зі Смоленська занотував у щоденнику, що купив у Проварях оселедця). Тобто має місце, зокрема, коливання початкових приголосних б–п. Це певне свідчення того, що назва Бровари для місцевої людності була (чи стала) не зовсім зрозуміла, тому її пристосовували до звичніших і зрозуміліших реалій, від чого вона зазнавала деякої видозміни. Можна припустити, що первісна назва міста була не Бровари чи Броварі, а інша, хоч і близька фонетично. Народна етимологія переосмислила давню назву на зрозумілішу – Бровари, хоча первісно вона могла звучати Провари. Тоді виходить, що назва Бровари перекрила й затуманила давнішу, іншу, але фонетично схожу назву. Певний натяк на це дає згадка в переказі про князівство Бровар, а назва князівства не могла пов’язуватися з пивом і пивоварінням. То що ж це могла бути за назва?

2. Половецько-печенізький пласт на Броварщині
Перш ніж перейти до цілковито нового, можливо, дещо незвичного i несподіваного підходу до назви Бровари, хочемо звернути увагу на кілька основоположних для нашого тлумачення моментів. Найперше, Бровари – форпост на підступах до Києва; іншими такими форпостами були, як мовилося, Вишгород, Білгород і Трипілля. Ці три назви містять компоненти город і піль, які первісно означали "укріплення, фортеця", а з часом прибрали значення "місто". Тому логічно припустити, що й назва Бровари мала б містити компонент із значенням "фортеця". При цьому впадає в око, що на Броварщині й по сусідству з нею чимало назв, де прозирається компонент вар: літописне місто Варин, Варовичі, Варва, Варно (між Десною, Остром і Удаєм), Підварки (історичне передмістя Переяслава), Пустоварівка, Сквара (давніша назва Сквири), Заворичі, де в 1946 – 1949 роках закінчував середню школу Петро Петрович Кононенко – засновник і директор Інституту українознавства. Це ж саме вар може містити й назва Бровари, а вар в індоіранських, слов’янських та інших індоєвропейських мовах якраз і означає "укріплення, фортеця". В іранській "Авесті" та індійській "Ріґведі" це слово має форму вара, а в "Шахнаме" Фірдоусі й сучасних індійських мовах – вар, вони мають численні українські паралелі. Є праслов’янська основа вар-вер "закривати, замикати", давньоукр. воръ означає "загорожа, огороджене місце", воно – семантичний двійник слова град (від городити, обгороджувати), литов. api-varas "загорожа для худоби", гот. warjan "захищати, охороняти", англ. weir "гребля, насип". Є низка українських термінів із близькою семантикою: варувати "оберігати, захищати", зворати, заворити "загородити", обворити "обгородити жердинами", вор, вір "жердяна огорожа", вориння "частокіл, огорожа", варунок "захисна берегова споруда", ворянок "загорожа для худоби", ворідчик "обнесений огорожею квітник біля хати" тощо [4, І 334, 401, 426]. Забороло-забрало "фортечна стіна", завора-забора "загородження" (пор. Заворичі), боронити, брама (пор. ворота). Обора й огорожа первісно мали форму об-вора і об-горожа, де префікс об (обі в обізнаний, обійдений) тотожний санскр. abhi "довкола, довкруж, зусебіч" і лит. арі (в api-varas). Укр. обора – кошара, огороджене місце для худоби, де вор і означає "загорожа" (пор. заворити, обворити, обварувати "загородити"), а о – залишок первісного ґо "корови, худоба". Підтверджує таку думку й санскр. ґотра "сім’я, родина, рід" (первісно "череда-гурт корів, худоби"), тотожне укр. отара. З іншого боку, санскр. ґошала "місце для худоби, корівник" – теж обора, йому тотожне укр. кошара, де ко, ґо "корови, худоба", а шала "приміщення" (укр. зала, англ. hall, франц. шале). Слово обора несе ідею круглоти, властиву й конфігурації давніх фортець-градів, прикметник обороватий означає "круглястий". Якщо йти далі, то й укр. оборонити, оборона пов’язується з ідеєю кола, колового захисту й захисної споруди круглої форми. Прикметник оборонний і відбиває уявлення про укріплення для всебічного захисту від ворожого нападу. У санскриті vara означає "обмежений, замкнутий простір", "коло, круг" [14, 565].
Це лише деякі з прикладів, як var-vor-vir відбите в давніх українських термінах. Вар-вара "укріплення, фортеця, місто" бачимо в давній назві Ужгорода – Унгвар, Уґравар "Угорське місто", первісно "Угорська фортеця". У санскриті ugra (хінді ugr) – "дужий, cильний, могутній". Тобто Унґвар-Уґравар означає "Міцна, Могутня фортеця". Боснійське місто Вуковар, що не так давно було на слуху через трагічні події в ньому, означає "Вовкопіль" (пор. історичне грецьке Лікополіс "Вовче місто"). У поляків вар виступає як warosz "мала фортеця", болгарів – варош "центр міста; стара (укріплена) частина міста", сербів варош "місто". Їх дослідники споріднюють з індоіран. var "обносити, обгороджувати, захищати, боронити" [4, І 333]. У такому разі Бровари – двоосновна назва, яку складають компоненти Бро+вар+и, де и показник множини, вар – "фортеця", а Бро чи Про іще належить з’ясувати.
Другий важливий момент – той, що Броварщина перебувала у сфері неабиякого половецько-печенізького впливу, помітного й досі, особливо на топонімно-гідронімно-антропонімному рівні. А половці й печеніги, за найновішими дослідженнями, виявляють мовну, тож і етнічну спорідненість із раджпутами – індійськими "козаками". Країна раджпутів – Раджастхан "Країна царів" (нині штат у Північно-Західній Індії) в давнину називалася Раджвар (пор. князівство Бровар у народних переказах), де бачимо те ж вар "укріплення, фортеця". Раджпутські фортеці взагалі часто мають назви з компонентом вар, вжитковим як назва й окремо – Вар або Вара. Тож половці й печеніги постають не тюркомовними, як досі вважалося, а індоарійськими народами. А індійські племена спрадавна жили на теренах Давньої України, їх тут лише писемно античні автори фіксують упродовж цілого тисячоліття, починаючи з Геродота (V ст. до н.е.), який знає Сіндику – країну сіндів-індів біля Керченської протоки (Боспору Кімерійського), а пізніші автори знають у низів’ях Дніпра Сіндську Скіфію. Індійський епос дає для сіндів-індів другу їхню назву – сувіри, яка споріднена з назвами сівери-сіверяни й кімери-кімерійці [10, 10-17]. А Броварщина найтіснішим чином пов’язана з сіверами, самі Бровари розташовувалися саме на сіверській землі.
Термін раджпут сходить до санскр. раджа-путра "царський син, царевич", де путра "син" (путрі "дочка") рясно відбите в українських прізвищах Путра, Путря, Путро, Путрак, Путрик, Путренко, Путриченко. На Закарпатті є річка Путреда, а на Київщині (Васильківський р-н) – село Путрівка, підпорядковане селу Здорівка (наголошене і), колишня назва якого – Черкас. А боспорські написи ще до нової ери поряд з індоарійцями фатеями-татеями знають індоарійців-керкетів, що з ними деякі дослідники пов’язують етнонім черкаси на означення українців і назву Черкаси. До речі, саме Черкаський полк, за нашими спостереженнями, "найіндійськіший" з усіх 16 полків "Реєстру" 1649 р., у ньому найбільше козацьких прізвищ, які мають своїх індійських двійників. А інд. раджа й раджін "правитель, князь, цар" відбиті на Броварщині в назвах Рожни, Рожівка, Ружин і прізвищі Рожиновський, що його мав український шляхетський рід половецького походження. Архівні дані свідчать, що Рожни в XIV ст. належало князю Юрію Половцю, котрий згодом прибрав прізвище Рожиновський, яке дослідники вважають непрозорим і непояснюваним із тюркських мов, але яке переконливо пояснюється з мов індійських. Прикметно, що в Рожнах поширене прізвище Половко, яке, поза сумнівом, відбиває давню етнічну приналежність його носія [7, 420]. Тож у назві села відбитий індійсько-половецький термін на означення правителя, князя – радж і раджін, які через українське окання прибрали форм рож та рожин, відбилися в тутешніх назвах і прізвищах Рожиновський, Рожинський і Ружинський, значеннєво тотожних українським прізвищам Княжицький і Княжинський. Термін радж "правитель, князь, цар" у сучасних індійських мовах має і форму рай, що відбите і в українських прізвищах Рай і Рой, Райко і Ройко, Раюк і Роюк, Раєвський і Роєвський, Райченко і Ройченко, де другі прізвища в цьому ряду відбивають українське окання, що властиве й індійським мовам, тому й індійці мають два варіанти прізвища – Рай і Рой. Тож українські Райгороди й Райгородки виявляються прямими родичами індійських назв Раджпур і Райпур, Раджвар і Райвар, Раджкот і Райкот, які означають "Княжа фортеця, Княжград, Княжин".
Дещо осучаснений місцевий переказ мовить, що початок Броварам поклали 5 хат, в одній з яких жив запорожець Печура. Згадка саме про п’ять хат і прізвище Печура видаються не випадковими, бо можуть стосуватися назви печеніги, яка теж містить число "5" (інд. панч, тюрк. беш) і дослівно означає "п’ятеричні", "складені з п’яти (частин, родів, племен"). Прізвище Печура, яке й нині побутує на Броварщині, фонетично близьке до індійського воїнського імені Панчвіра (санскр. Панчавіра) "П’ятикратний герой", "У кого мужності на п’ятьох". У самих Броварах і нині є прізвища з компонентом віра "богатир, герой"; у будь-якому разі, коли 1997 р. в Броварській райдержадміністрації я брав книжку місцевого краєзнавця В.Гузія "Золота очеретина", то з подивом побачив на одному з кабінетів табличку з цілком "індійським" прізвищем Талавіра. В індійців це воїнське ім’я, причому Талавіра – санскритська форма, а в раджпутів воно має форми Тальвір або Талбір й означає "Високий герой", "Славний богатир". Вір або бір у раджпутів (отже, і в половців) означує воїна, воно рясно відбите у козацьких прізвищах – Балвір, Бальвір, Балбир, Балбиренко, Банбиренко, Кечбир, Шалбир тощо [9, 185–196]. На Броварщині й нині побутують прізвища Хамбір, Дженджібер і Жерибор. "Слово о полку Ігоревім" згадує половецький рід шелбири, а через п’ять століть після згадки його в "Слові" виринає вже козацьке прізвище Шалбир, засвідчуючи половецьке походження його носія [12, 258]. У раджпутів теж є воїнське ім’я Шалбір (санскр. Шалавіра) "Списник-герой" або "Богатир із роду списників", де шал "спис" відбите в українських прізвищах Шалака й Шалак, які тотожні індійським воїнським іменам Шалака й Шалак "Списник" [17, 356]. Тож раджпутське ім’я Шалбір і українське прізвище половецького походження Шалбир мають спільне походження і однакове значення, вони – етимологічно тотожні.
Значеннєвим двійником етноніма шелбири "списники" є інший половецький етнонім – томари, що теж означає "списники". А вітчизняна історія знає українську шляхту половецького походження – Томари, яка дала низку козацьких ватажків – переяславський полковник Степан Томара, чернігівський полковник Василь Томара, наказний полковник Семен Томара, кошовий отаман Василь Тамарський-Титаревський, дипломата (Василь Томара – правнук Степана Томари) й київського губернатора й сенатора (Лев Томара). З полтавськими поміщиками Томарами через переяславських Томарів був тісно пов’язаний Григорій Сковорода. А найдивовижніше те, що українські Томари мають за Гімалаями своїх царських родичів – Томарів індійських, представники яких у VII–XII cт. були правителями Делі. А індійські Томари – вихідці саме з раджпутів, у них і нині є рід Томари. Все це – ще одне переконливе свідчення спорідненості українських половців та індійських раджпутів – індійських "козаків" (Детальніше про українських та індійських Томарів – у статті "Грузинська цариця Тамара і переяславський полковник Томара") [9, 71–80]. Першим чоловіком знаменитої грузинської цариці був син Андрія Боголюбського, внук Юрія Довгорукого й правнук Володимира Мономаха – Юрій. У жилах Андрія Боголюбського, про якого Лаврентіївський літопис під 1151 р. пише, що він перейшов Дніпро біля Варовичів і рушив на Городок, текла половецька кров, матір’ю його і дружиною Юрія Довгорукого була половчанка. А прабабуся цариці Тамари – сестра половецького князя Кончака, батька Кончаківни, невістки оспіваного в "Слові" новгород-сіверського князя Ігоря, який і сам на три чверті – половчанин.
Повертаючися до числа "5" і запорожця Печури з броварського переказу, зазначимо, що число "5" винятково плідне у творенні індійських імен, надто на означення богів: Панчанана, Панчасья, Панчавактра, Панчамукха "П’ятиликий" – бог Рудра-Шіва (чотири лики його дивляться на чотири сторони світу, а один – угору), рясно відбитий на теренах Давньої України, де він має імена Влес, Род, Мокош, Стрибог. Ім’я Панчамула "П’ятиосновна, П’ятикорінна, П’ятисутня" має богиня-воїтелька Деві "Богиня", дружина Шіви-Рудри, яка на давньоукраїнських теренах має імена Діва, Опіда, Діва-Обида (інд. Деві Апіда "Богиня в короні"), Обидоносиця "Вінценосна", Мокоша, Дургадеві, Партенос, Артеміда, Тавропола, а давнє поклоніння їй рясно відбили численні "дівині" й "дівочі" назви по всій Україні [9, 335–342]. Неодмінним атрибутом Рудри-Шіви та його войовничої дружини Деві-Діви є тризубець. Саме їм та ще Вішну, Крішні й Місяцю-Чандрі найбільше поклонялися раджпути, отже, й половці і печеніги. Імена Панчабана, Панчашара, Панчешу "П’ятистрілий" має індійський бог кохання Кама, син Вішну й Лакшмі, яка тотожна балтійській Лайме і слов’янській Ладі.
Відбите санскр. панча "п’ять" і в назвах: була давня країна Панчала "П’ятерична"; як свідчать джерела, ядро панчалів складало плем’я куру (інакше кріві), згадуване ще в "Ріґведі". Саме з панчалів походила Драупаді, спільна дружина п’ятьох братів-пандавів, героїв "Махабгарати". Ім’я Драупаді означає "Друпадина, Дочка Друпади", де Друпада – давній цар, інше ім’я якого Саумак, Савмак "Син Сомаки", бо предком його був цар Сомак, теж згадуваний у ведах. Через три тисячоліття прізвище Сомак засвідчують козацькі реєстри, а ім’я Савмак має вихованець боспорського царя Перісада, що в ІІ ст. до н.е. повстав проти свого вихователя і ненадовго захопив владу на Боспорі. Давньоіндійські джерела знають озеро Панчапсара "П’ять апсар" (індійські апсари – це слов’янські русалки) й річку Панчадгара "П’ятиструмкова, П’ятипотічна", а на Київщині (Миронівський р-н) є гідронім П’ятирічка. Назву Панчаваті "П’ятвиця" мала частина священного лісу Дандака, де перебували у вигнанні Рама й Сіта, герої давньоіндійської епічної поеми "Рамаяна", а квітуче місто Дандака засвідчують у Криму ІІ–ІV ст. античні автори Птолемей і Амміан Марцеллін.
Та найбільше відомий Пенджаб (перс. panj "5"+ab "вода, ріка"), санскритська назва якого Панчанада "П’ятиріччя". Саме з Пенджабу, каже "Велесова книга", рушили слов’янські племена на захід, до Карпат, перед цим принісши у пожертву білого коня, тобто здійснивши ведійський царський обряд ашвамедгу – жертвоприносин коня (санскр. medha й укр. мзда тотожні). Назву Пенджаб творять 5 великих річок, назви яких мають українські паралелі: Шатадру "Стобіжна" – значеннєвий двійник назви Стоход (притока Прип’яті), з назвою Джелам споріднена річка Джальман у Криму (інд. джаль "вода", яке вбачають і в назві Джаліта-Ялта), з назвою Іраваті "Іравиця" виявляють спорідненість українські гідроніми Ірпінь, Ірдинь, Ірклія і чоловіче ім’я Іраваді в боспорському написі ІІІ ст. Назву Чандрабгаґа складають річки Чандра і Бгаґа (хінді Бгаґ), назви яких споріднені з українськими Бог, Буг і Шандра (річка й село біля Миронівки на Київщині). З іншого боку, й над у назві Панчанад відбите в українських гідронімах: озеро Надове біля літописного села Шелвов у Києві, озеро Надків на Київщині, річки Надва й Надюнка у басейні Дніпра. Ці назви споріднені з nadi "ріка, потік" у назвах індійських річок: Маханаді "Велика ріка", Деванаді "Божественна ріка", Крішнанаді "Чорна (Красна) ріка", Наґанаді "Зміїна ріка", Брахманаді "Ріка Брахми", Дадгінаді "Сирна ріка" тощо. Сюди ж долучається і Недра – річка на Чернігівщині, де й річка Одра, а обидві назви означають "Повновода".
Число "5", як ніяке інше, рясно відбите в Україні, зокрема на Київщині.  П’ятихатка й П’ятирічка є в Миронівському районі (де й Шандра), П’ятихатки є в Криму й на Дніпропетровщині (їх взагалі в Україні півтора десятка), річки П’ятигірка, П’ятка, П’ята, П’ятна, П’ятицька, Беш-Байрак, Бештерек, Бешка, Бешівська (тюрк. беш "п’ять") – у цих та інших ареалах України. Є підстави гадати, що й річкова назва Пантикап у Геродота тотожна назві Панджаб, а столиця Боспорського царства Пантикапей (нинішня Керч) означає "П’ятигорськ" (тюрк. Бештау "П’ять гір"). П’ятигори (колишнє Триножин) – село в Тетіївському районі на Київщині, йому підпорядковане село Одайпіль, цікаве тим, що має в Індії свого двійника – раджпутське місто Удайпур: піль і пур у цих назвах тотожні й означають "місто", первісно "укріплення, фортеця". У раджпутів побутує ім’я Удай, в Індії є Удайґірі "Удай-гора", а в Україні – Удай-ріка. Одайпіль і Тетіїв входили до володінь української шляхти половецького походження, назву Тетіїв народні перекази пов’язують з половецьким князем Тетієм, якого згадують літописи під 1185 р. [16, 351]. Боспорські написи IV ст. до н.е. з Сіндики біля Боспору Кімерійського (Керченська протока) знають індоарійське плем’я фатеї-татеї. А в нижній течії Інду-Сінду (вже в історичній Індії) поряд із сіндами жили тхатти, столицею Нижнього Сінду була Тхатта – нині місто Татта в Пакистані [5, 144], а всі вони, у такому разі, безпосередньо дотичні до назви Тетіїв. Пов’язування назви Тетіїв з половецьким князем Тетієм навряд чи випадкове, воно цілком могло мати історичне підґрунтя.

3. Інші давньоукраїнські мовні факти
Отож вара-вар означає "фортеця", "укріплене, огороджене місце". В "Авесті" Вара – обитель, прихисток для людей і худоби під час ворожих нападів і стихійних лих, її збудував Йіма, перший земний цар за дорученням Ахурамазди – зороастрійського божества, тотожного слов’янському Дажбогу та індійському Варуні. Авестійську Вару обносили три кругові вали, її розміри від центру навсібіч – один "кінський гін" [1, 78 – 81; 6, 460]. Колова забудова властива й Трипіллю: усі 15 протоміст, найбільших у Європі поселень мідно-кам’яного віку, мають колово-радіальний принцип – відзначає Вікентій Хвойка. Найбільше в світі Тальянківське поселення з усіма його 2700 будівлями розташоване по чотирьох еліпсах. Іранському vara-var відповідає ведійське pura-pur, тотожне українському піль у назвах населених пунктів, хоч і раджпути добре знають термін вара-вар, як це засвідчує давня назва їхньої країни – Раджвар (нині Раджастхан), і те, що він частий у назвах їхніх фортець. Індійська міфологія знає місто, обнесене трьома колами мурів (залізним, срібним і золотим) – Тріпуру "Тримісто", а назва ця тотожна назві Трипілля (та й слово вал споріднене з індоіран. вара, вар, як і англ. wall "стіна, мур"). У сучасній Індії є штат Тріпура, на Близькому Сході – місто Тріполі, нинішня столиця Лівії. Обидві ці назви – етимологічні двійники назви Трипілля. Із показовим трикутником Тріпура-Трипілля-Тріполі стає поряд не менш показовий інший індійсько-українсько-близькосхідний трикутник: Халіюппа-Хараппа – Халеп’я – Алеппо-Халеб.
Отож літописний Варин (у Словаччині є сучасне місто Varin) – історичне місто в Переяславській землі, назву якого виводили то від ворон "чорний", то від фінського ваара "пагорб, гора" [3, 29], насправді означає "Фортечин, Фортечне". Синонімом до завор у назві Заворичі є заруб "засіка, "загорожа", "укріплення з повалених дерев" і "кошара для худоби". Історичне місто Заруб відоме в Київській землі на правому березі Дніпра, біля колишнього села Зарубинці на Канівщині [3, 60–61]. Компонент бор в укр. забора "загорожа, гребля", забороло "міська стіна", "паркан на міській стіні", старослов. забрало "стіна фортеці" співставляли з нім. bara "огороджена земля" та bar "огорожа, перепона" (звідки й бар’єр), хоча бачимо, що про запозичення його українською не може йтися [4, ІІ 214]. Забора семантично відповідає слову загорожа, тобто бора-бор значеннєво тотожне город-горож – від городити. В Україні багато топонімів з город і городок (Білгородка, Вишгород, Звенигород, Івангород, Миргород, Райгород, Самгородок), а в Індії – з garh (Кішанґарх, Рамґарх, Тараґарх, Чандіґарх), яке теж означає "укріплене місце, фортеця, місто". У цьому переліку раджпутське Тараґарх "Зірка-фортеця" – семантичний двійник української Таращі на Київщині, де -ща, як і -ще (селище, городище, капище, церквище, урвище) і -щина (Київщина, Львівщина, Черкащина) споріднені з санскр. stha, sthana "місце, місцевість, край" і водночас "фортеця" (від дієслівної основи stha "стояти").
Назва Пустоварівка (село на Сквирщині, біля якого виявлено поселення ранньослов’янської черняхівської культури) має первісну форму Пустовар, де вар – "укріплення, фортеця". В індійських мовах пушті – "сила, міць", тобто Пуштівар означає "Міцна, Могутня фортеця", яка на слов’янському ґрунті закономірно прибрала форми Пустовар. Пустовар-Пустовара – семантичний двійник назви Сквира-Сквара, яка теж означає "Могутня фортеця". Пусто в Пустоварівка наявне і в назві Пустовіти-Пустовійти біля Миронівки на Київщині, де розкопані кургани кочовиків Х–ХІІ ст., найімовірніше, половців, бо ареал по лінії Сквира-Фастів позначений відчутним половецьким впливом. Українське прізвище Пустовіт-Пустовійт-Пустовойт – семантичний двійник іранського імені Пуштепан-Поштебан "Дужий воїн, Могутній захисник": перші компоненти в них мають спільне походження й однакове значення, а другі (війт і пан-бан) тотожні значеннєво.
Назва Сквара-Сквара "Могутня фортеця" складають компоненти Ск+вара, де Ск – стягнена форма індоіран. шак-сак "дужий, могутній", яке належить до високостатусної лексики й творить в індоіранських мовах винятково важливі етноніми, імена, назви й соціальні терміни [9, 372–392]. У назвах фортець воно якісно характеризує її, засвідчуючи могутність, непохитність, нездоланність, тому словосполучення могутня фортеця таке природне й широковживане. Козацьке прізвище Шквира тотожне індійському воїнському імені Шаквіра (санскр. Шакавіра, хінді Шаквір-Саквір, пенджабське й раджпутське Шакбір-Сакбір) "Могутній герой, Дужий богатир". Місто Саков було в Переяславській землі: літопис під 1101 роком повідомляє, що руські князі біля Сакова підписали мирну угоду з половцями [11, 152; 3, 128–129]. І назва Саков споріднена з індоіран. шак-сак "могти, бути сильним, могутнім", від якого утворений етнонім шаки-саки "скіфи", дослівно "дужі, могутні" (саки – іранська назва скіфів, шаки – індійська), у зв’язку з чим привертає увагу етнонім могути в "Слові". Тож назва Саков-Саків тлумачиться як "Могутів", що якнайкраще підходить для означення укріплення-фортеці. У боспорських написах ІІІ ст. засвідчене чоловіче ім’я Сакдей "Могутній бог" [9, 133–135], синонім його – ім’я Балодей, неодноразово відбите в боспорських написах, яке через понад тисячоліття відбите в реєстрах як козацькі прізвища Болудей і Білдей [9, 106–109]. В індійській міфології ім’я Бальдев має старший брат Крішни, землеробське божество, атрибут якого – рало, плуг. Інше ім’я Бальдева – Бальвір "Могутній герой" і собі відбите в запорозьких козаків і сучасних українців як прізвища Балвір, Бальвір, Балбир і Балбиренко [9, 185–196]. У раджпутів, як і в половців, це ім’я теж має дві форми – Балвір і Балбір. Крім того, Сак як зак бачимо в імені половецького князя – Ґзак-Кзак, яке, в свою чергу, тотожне українському прізвищу Козак (у запорожців було й ім’я Козак) і винятково важливому для вітчизняної історії терміну козак. Прикметно, що ім’я Ґосак засвідчене в боспорських написах ІІІ ст. саме з Сіндики біля Керченської протоки [8, 765–769], за понад тисячоліття до постання козаччини [9, 83–89].
Назва Сквара співвідноситься з санскр. шаквара й хінді саквар "бик" (досл. "дужий самець"), яке водночас означає і "оплот, опора, фортеця", так само як укр. бик означає і мостову опору. І в такому разі водні назви на Сквар-Сквир стають в один ряд із численними "тваринними" гідронімами типу Рось, Роська, Росава-Русава, Бик, Самець, Вепр, Кабан, Жеребець тощо. Бик у давніх уявленнях – опора світу й захисник арти-дгарми, він пов’язаний і з водою, вологою, дощем – запорукою достатку й благополуччя. А вода у санскриті – вара, варі. На означення Дніпра зафіксовані назви Вар, Варом і Варух, які вважаються печенізькими й гуннськими. Слово шаквара, з якого й постала назва Сквара-Сквира може означати і "Могутній бик", "Могутня фортеця", а щодо річки – "Могутня вода", "Могутня ріка".
Ареал Сквири тісно пов’язаний із фортецями, замками, укріпленнями й системою Надроських оборонних валів. Тому цілком природно, що назва Сквира-Сквара, як і Бровари, містить компонент вара-вар із значенням "укріплення, фортеця, замок". Сквара-Сквира "Сильна, Могутня фортеця" на теренах України має свого двійника, бо одна з шести печенізьких фортець на Дністрі, що їх називає Костянтин Багрянородний (Х ст.), має назву Сакаката. Ката (споріднене з укр. хата) й вара тут – семантичні двійники з однаковим значенням "фортеця". А Сака й Ск мають спільне походження й однакове значення – "дужий, сильний, могутній".
За літописом, 1094 р. великий князь Святополк ІІ Ізяславович побрався з дочкою половецького князя Тугоркана і подарував тестеві тутешні землі. Тож подальша історія Сквирщини (XIV–XVI ст.), як і Броварщини, пов’язана з родом князів "половців зі Сквири" Рожиновських. Збірне означення української шляхти половецького походження – Рожиновські, як уже зазначалося, з тюркських мов не пояснюється, зате пояснюється з індійського раджін "правитель, князь, цар", яке через українську форму рожин дало життя прізвищам Рожинський, Ружинський і Рожиновський, які значеннєво відповідають українським прізвищам Княжицький і Княжинський. Важливий індійсько-половецький соціальний термін радж-раджін (укр. рож-рожин) відбитий у назвах Броварщини – Рожни, Рожнів, Рожівка, Ружин. А в ареалі Сквири маємо Царів Яр (Цареве), Цареве городище (за 2 км від Рожівки на Броварщині), Княжичі, Княже городище. Пагорби на Десні біля Рожнів і досі називають то Половецькі, то Княжі [2, 299].

4. То що ж означає Бровари?
Зважаючи, що Броварщина – ареал із відчутним печенізько-половецьким впливом, а половці й печеніги мовно й етнічно споріднені з раджпутами – індійськими "козаками", доцільно пошукати індійської паралелі і до першого компонента в назві Бровари, тобто Бро або Про, оскільки щодо Броварів засвідчені усні й писемні форми Провари й Проварі, а козацький "Реєстр" 1649 р. у складі Київського полку знає Браварську і Преварську сотні. Крім того, в різних полках засвідчені й козацькі прізвища Превара, Преварський і Преварченко, особливо цікаві саме у зв’язку з назвою Бровари. Бо прізвище Преварський, зокрема, найімовірніше засвідчує, що його носій походив з міста Превар, бо українські прізвища на -ський найчастіше мають прив’язку до якогось конкретного населеного пункту (пор. Черкаський, Канівський-Каневський, Чигринський-Чигиринський, Олевський, Сумська тощо).
Тому особливу увагу привертає санскр. pravara (хінді pravar), де й наявне вже знайоме нам вара-вар "укріплення, фортеця", а пра – префікс, який посилює значення основного слова, тотожний українському префіксу пре в словах преславний, премудрий, прекрасний, пречудовий. Отож назва Правара означає "Сильна, Міцна, Могутня фортеця". З часом ця назва стала малозрозумілою, почала пов’язуватися із більш зрозумілим і звичним словом, через що, природно, зазнала переосмислення та деякої фонетичної видозміни й прибрала остаточної форми Бровари. Так що, найімовірніше, назва Бровари – пізніше переосмислення і трансформація давнішої назви Правари чи Превари, що цілком у дусі довколишніх назв – Варин, Варва, Варно, Підварки, Варовичі, Заворичі, Пустоварівка, Сквара-Сквира. Тому, очевидно, не варто вже казати про Бровари, що за Київської Русі на його місці було поселення, назва якого невідома, а доцільніше й вірогідніше буде казати про давню форму назви Бровари як Превари, Правари чи Превари. Що означає "Могутня фортеця".
І тоді Преварам-Проварам-Броварам не триста, а щонайменше – тисяча років.

Література

1. Авеста. – СПб., 1997.
2. Гузій Володимир. Золота очеретина: Броварщина. Історико-краєзнавчі нариси. – Броварі, 1997.
3. Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі. – К., 1985.
4. Етимологічний словник української мови.– Т.І. – К., 1982.
5. Энциклопедия Пакистана. – М., 1998.
6. Зороастрийская мифология. – СПб., 1998.
7. Історія поселень Броварського краю: від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари, 2003.
8. Корпус боспорских надписей. – М.–Л., 1965.
9. Наливайко Степан. Індоарійські таємниці України. – К., 2004.
10. Наливайко  Степан. Таємниці розкриває санскрит. – К., 2000.
11. Нерознак В.П. Названия древнерусских городов. – М., 1983.
12. Реєстр Війська Запорозького 1649 року. – К., 1995.
13. Словник гідронімів України. – К., 1979.
14. Санскритско-русский словарь. – М., 1978.
15. Успенская Е.Н. Раджпуты. Рыцари средневековой Индии. – М., 2000.
16. Янко М.П. Топонімічний словник України. – К., 1998.
17. Gandhi Maneka. Hindu Names. – New Delhi, 1993.